Про Чорногорію

Про море навіть не думалось. Збираючись до курортної країни, де пляжі без блакитних прапорців і не пляжі зовсім, а так, непорозуміння якесь, я впритул не бачив себе розпластаним біля смуги прибою. Як можна цілитись на водойму, коли в назві і країни, і її столиці фігурують гори?

0_15e739_919edc2e_xxl

Так от, дарма я так. Море, звісно, не гори, але… Ви колись плавали у дзеркалі? Адріатика лагідна й привітна, чиста й прозора, гарна й до біса гарна.

0_15e737_6b8b8587_xxl

0_15e722_fe9d9bd0_xxl

0_15e723_48da55d6_xxl

Просто лягаєш у воді, розслабляєш м’язи й вивчаєш камені на дні та морських їжаків на них. Незалежно від глибини. Поки повітря вистачить. А навколо – схили, скелі й острови. А вгорі – сонце чи місяць. А поруч – друзі. А в очах – щастя. А пишу я це у плацкарті десь між Вінницею та Києвом… Ні, пані провіднице, я не плачу, це щось у око потрапило. Мабуть, тарган. А ми точно через Подгоріцу не їдемо? Ну що ж…

%d0%b1%d1%83%d0%bb%d1%8c%d1%8f%d1%80%d1%96%d1%86%d0%b0
Монастир біля Бульяріци. У лівому верхньому куті ми хлюпались більше тижня

Та навіть від найморськішого моря варто відриватись, щоб повивчати монту негра Монтенегру. Розміри країни висміюють у анекдотах. Але ми ж із вами розуміємо, що площею держави хизується той, хто розмірами авто намагається компенсувати свою маленьку сороміцьку таємничку. Чорногірці пригледіли собі компактний, зате один із наймальовничіших клаптиків світу. І на цих історично відтяпаних гектарах вони господарюють із таким завзяттям, що, без перебільшень та пафосу, закохатись у цю країну можна ще на підступах до кордону.

0_15e720_45cf03bd_xxl

Країна підкупає не горами, каньйонами й озерами, а самими точками перетину природи та людини: траса у хмарах, оливковий сад, лавочка над прірвою з панорамним пейзажем, будинок-одинак на узбережжі, монастир на схилах, яхта під скелями й т.д. І все таке доладне та гармонійне… Ніби завжди так було й завжди так буде. Аж не віриться, що якихось десять років тому Чорногорії не було на мапах.

0_15e735_af78fb62_xxl

0_15e73b_5ae8f9a6_xxl

0_15e73a_c57c29ce_xxl

А зараз вона ще й як є. Зі смачнючим вином, прошутто й дешевим та, мабуть, теж смачним інжиром – усі навколо мене жували його ледь не цілодобово.

І мова у чорногорців прикольна. Може здатися, що багато слів схожі на українські за звучанням чи змістом. Наприклад, наше «паливо» там «горево». В той же час складається враження, ніби слова вони утворюють просто додаючи голосну літеру до відра приголосних:

– Диви, я знайшов «о»! Куди його?
– Давай отут поставимо, буде в нас Prjno.
– А ось «а». Що з ним робити?
– Ммм… Ну, давай сюди, до храму. Буде crkva.
І ржуть, суки.

0_15e71c_13bab39e_xxl

Одного дня ми взяли у прокаті кабріолет і, всіюючи гірські серпантини колективними селфі, погнали до заповідника Ловчен, де на однойменній горі знаходиться мавзолей князя Негоша.

0_15e736_ecb51adc_xxl

У деяких чорногірських заповідниках діє політика невтручання. Якщо дерево впаде – воно так і лежатиме. Ніхто його не прибере, не розрубає на частини, не вивезе на паперову фабрику, не наштампує виборчих агіток та брошур із переліком акцій та знижок. Мертві дерева роками безідейно лежать і гниють, чим безмежно тішать природу природним же розвитком власної смерті. Сподіваюсь, хоч пожежі в таких заповідниках гасять.

0_15e730_c8af4a45_xxl

Дорога до мавзолею тяжка, вузька й узагалі страшна. І хоч зі скель заїжджих лузерів все-таки виколупують, а з асфальту відшкрябують (не дають природі тішитись) – не впевненим у власних силах я б радив не пхатись туди самостійно, а скористатись послугами гіда.

0_15e732_c51e2fa0_xxl

Сам по собі мавзолей нудний. Наскільки цікавою може бути мармурова плита, покладена на прах? Не бордель, ага, і не мистецький фестиваль. Зате пейзажі на вершині так і просяться на обкладинку всього підряд. Починаючи від альбому якоїсь інді-музики й закінчуючи буклетом «Сторожевой Башни».

0_15e731_7ba33388_xxl

Ознайомчі вилазки із, язик не повертається сказати «села» Бульяріци, де був наш готель, ми робили щоденно. В підсумку зачекінились у Петроваці, Будві, Свєті-Стефані, Херцег-Нові, Тіваті, Которі й Бару, а завдяки прогулянці на катері ще й на острові Божа Матір На Скелі та у Блакитній Печері.

0_15e734_c3d66c87_xxl

0_15e733_1e0f66e8_xxl

Містечка схожі між собою, та це не відміняє їх привабливості. Забруковані вулички, фортеці чи те, що мало б ними бути, ресторани з приємною музикою, крамнички й, на жаль, туристи…

…Для мене їх надто багато, та й якості вони сумнівної. Старі, примітивні та зайві. Одні й ті самі пози з одного й того ж ракурсу. Одні й ті самі вислови та вирази облич. Їм не потрібна Чорногорія, як і жодна інша країна. Вони мандрують, бо можуть. Токсичні й некеровані розсадники сміття. Так, я теж турист, але це та п’єса, де всі кондоми, а я – повітряна кулька. Колись у майбутньому, щоб зрозуміти, в чому ж кайф, я обов’язково взую сандалі на шкарпетки, висаджу картату торбу на кравчучку та й попру підпирати Пізанську вежу, цілуватися зі Сфінксом і полірувати блискучі частини пам’ятників для «сбычи мечт». А поки можу собі дозволити поплюватись жовчю. Взагалі, я згадую туристів, а не місцевих, бо за першими других і не видно. По ходу, чорногорці – міфічні звірята, яких вигадали туристи з підозріло знайомою мовою спілкування.

0_15e71f_7aa9a38_xxl

Не стомлюватиму абзацами про побачені міста – відвідати й перетнути вздовж і впоперек варто кожне з них. Мені ж найкраще запам’ятались найбільш туристичне – Котор…

0_15e738_5ba28795_xxl

…та найбільш недооцінене – Бар.

0_15e72d_fe2674bf_xxl

Котор прийнято називати містом котів. Яке ж рибацьке місто та й без котів? Та я б охоче приліпив йому епітет «місто випраних речей» чи «столиця білизни». Ледь не кожне вікно обрамлене мотузками з одягом. І це настільки симпатично, що закрадаються підозри, ніби білизна та бутафорська, а вивішують її спеціально навчені люди щоразу, коли причалює круїзний лайнер.

0_15e71e_5a5fc417_xxl

До речі, ніколи не бачив такого великого транспорту – на борту кораблика легко може поміститись середньостатистичний український райцентр.

0_15e719_d7f051c1_xxl

В Которі неможливо пройти 100 метрів, щоб не впертись у стіну, східці чи чиїсь двері. Забруковано, звивисто, затишно. Чомусь подумалось про ранкові пробіжки в лабіринті Старого міста. Такою розминкою древні которяни могли катувати древніх рецидивістів. Видовищніше, ніж усі ці шибениці й гільйотини.

0_15e71d_c958bfd_xxl

В Бару море теж є, але якось так собі, між іншим. Набагато цікавіше містечко тулиться до гір. Старе місто маленьке, зате з чудовим замком на пагорбах та просто приголомшливими пейзажами.

0_15e72e_53ed01d0_xxl

Мечеть нагадує про близькість мусульманської Албанії. А ще тут є цікаві дошки оголошень. На них вивішують звістки про смерть, та про те, куди й коли приходити на поминки. Підходиш, читаєш: «Ага, Кіндрат помер. Добре, на суботу нічого не плануватиму». Зручно.

0_15e72f_941c8364_xxl

З Бару й справді не хотілось їхати. Хотілось дочекатись, поки повідкриваються усі крамнички й на вулицях з’являться люди. Чомусь вірилось, що вони будуть місцевими й колоритними… Та, хоч попереду був цілий день, треба було багато встигнути – нас не чекала Албанія. Втім, це вже зовсім інша історія.

05.10.2016.

Advertisements

One Comment Add yours

Виговоритись

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.